Книжная полка художника Олексы Манна
Next

Книжная полка / среда, 01 июня

Книжная полка художника Олексы Манна

Олекса Манн – украинский художник, один из авторов “Жлобологии”, член Союза свободных художников “Свобода или смерть”. С одной стороны Манн говорит, что индифферентен почти ко всему происходящему, с другой – в его работах и блоге на Facebook читается переживание и проживание социальных процессов всей страны. Художник изобретает собственную антропологию на холсте, его главный герой – антигерой.

Такие противоречивые люди как Манн всегда интересны, чтобы говорить о нем с полной уверенностью нужно, пожалуй, взять не одно интервью, но мы решили начать сначала: скажи мне, что ты читаешь – и  я скажу, кто ты. Сегодня в традиционной рубрике “Книжная полка” редакция начинает разгадывать феномен Олексы Манна, изучая список знаковых для него книг.

_________________________________________________________________________________

Зараз я закачую книги на планшет і постійно таскаюсь з ним туди-сюди. Там декілька сотень книжок. Частина – це наукова література. Це книги з історії, біології, анатомії, з різними цивілізаціями, грибами і мізками, шакалами та вовками, комахами і мурахами, з історїї мистецтва, зброї і таке інше. Звичайно, що є і художня література. А також щоденники і мемуари. Те, що я завжди хочу мати під рукою зі вже прочитаних і перечитаних рази авторів. І те, до чого руки, точніше очі ще не дійшли, але треба би було прочитати. Раніше я постійно купував паперові книги, але, переїхавши багато разів з місця на місце і перетягавши безкінечні ящики з цими цеглинами, вирішив якось попуститися з накопичуванням цих, безумовно, приємних, але важких речей. Так що останні книги вдома - це подарунки друзів-літераторів. Їх ціную, бо це персональні історїї стосунків, бесід і часу. Але бібліотеку свою нікуди не діваю. Зараз замовляю ще одну велику шафу під те, що не влізло в уже існуючі шафи і те, що стоїть в ящиках. От з полиць навскидку і повитягаю.

_________________________________________________

Микола Гоголь

Гоголь весь. Перечитаний і улюблений. Точність і рельєфність кожного характеру. Величезна планета. У мене є повне зібрання творів, видання 1881 року. Родинне. Там все, що мені треба. Різні редакції, коментарі, листи, незакінчені повісті і новели, нариси, якісь навіть ледве прорисовані, але вже снайперські потрапляння в образи.

 

 

Паскаль Кіньяр. Секс і страх.

Дуже насичена рідкісним і жорстким фактажем річ, яка допомогла мені більше розібратись в символізмі, мистецтві і доволі зараз дивних, через сприйняття сучасної людини, і жорстоких традиціях римської культури. Якщо брати ширше античної цивілізації, з якої ми всі і походимо. І ці ниточки нас тримають у всьому. Та і взагалі весь Кіньяр –  це стиль і серйозне заглиблення в предмет і особистості, яким він приділяє увагу.

 

 

Ірвін Уелш. Порно.

Смачне і тонке вживання автора в характери своїх персонажів, від імені яких він веде розповідь. Що видає гостру спостережливість і широке знання життя різних соціальних груп. Прекрасне почуття гумору. Такого жорстокого чорного гумору, який мені дуже імпонує. Неоднозначність, відсутність полярності чорно-білого, маса різних відтінків. Такий різкий зріз бойовою сокирою нашої постіндустріальної епохи через характери людей.

 

 

Колін Вілсон. Паразити свідомості.

Прочитав його давно, в дуже доброму українському перекладі. Час від часу повертаюсь. Цікава штука, через закамуфльованість під фантастичний роман потужної феноменологічної доктрини. Надихає на життя, коли є моменти розгубленості і ти розумієш, що тебе атакують твої паразити свідомості.

 

 

Мішель Уельбек. Г. Ф. Лавкрафт. Проти людства, проти прогресу.

Есей одного мізантропа, якого нудило від людей, про іншого мізантропа, якого нудило від людей, який переріс в книгу. Читати, можливо, цікавіше ніж самого важкого Лавкрафта. Все XX сторіччя – це створення альтернативних міфологій і світів. І тут глибокий аналіз одного з цих творців, який свідомо пішов проти людства.

 

 

Данііл Хармс. Щоденникові записи.

Хармса поважаю всього. Але тут його кухня, уривки життя, спостереження, нарии. Завжди цікавився абсурдистами, себе вважаю теж в певному сенсі життєвим абсурдистом, тому близька особисто річ. Взагалі дуже люблю читати надруковані записні книжки, щоденники і мемуари. Це найцікавіша література для мене, щоб пізнати світи цікавих мені людей. Абсолютно не штучна і відверта.

 

 

Томас Гарріс. Сходження Ганнібала.

Взагалі, мені  був свого часу дуже цікавий весь цикл книг про Лектора. Він за посилом дуже відрізняється від відомих фільмів. Конкретно антибуржуазний, антикапіталістичний , антимейнстрімовий, я б сказав, що в кіно спробували закамуфлювати і затерти, надавши образу інше забарвлення.

 

 

Хантер Томпсон. Страх і огида в Лас-Вегасі.

Теж свого часу повпливала на мене неабияк, своєю щільною нарізкою характеристик навколишнього абсурду. Геніальний стилістичний драйв. Та ще і геніальні ілюстрації Ральфа Стедмана, які вже для мене невід'ємні від тесту.

 

 

Льюїс Керрол. Щоденник мандрів в Росію в 1867 році.

Його знайшли  вже після смерті  Керрола. Текст не був передбачений для друку і писався виключно для себе. Спостереження за грандіозними контрастами між Європою і Росією. Взагалі, Керрол – мій кумир з раннього дитинства і якщо б не він, підозрюю, я б не став мислити в такому напрямку, як зараз. В дитячому віці я фанатів не тільки від його "Аліс", а і від книги з його логічними задачами і головоломками, яку постійно тягав з собою.

 

 

Аьбрехт Дюрер. Щоденники, листи, трактати.

Ще один цікавий приклад, як можна зануритись в систему цінностей цікавої тобі особистості. Плюс широкий зріз життя , різних відтінків художнього робочого процесу і побуту XVI сторіччя. Добре, що цей документ існує.

 

 

Вільям Берроуз. Простір мертвих доріг. 

Берроуз стільки всього відкрив і передбачив, що у мене складається таке враження, наче він написав сценарій нашого життя на сторіччя вперед. Новаторські еволюційні  виклики, тотальний кіберконтроль, клонування, нові технології і біотехнології. Це стосується і відкриттів, і передбачень в мистецтві. Один його твір "Падіння мистецтва" чого вартий.

 

 

Вільям Гібсон. Розпізнавання образів.

Книга про ідеальний смак, який несе трагедію тому, хто його має і систему розпізнавання і, як наслідок, передбачення речей. Як жити з тим, що постійно відбувається, пошук змісту там, де його немає. Завжди її всім радив і дарував, настільки вона мені в свій час зайшла.